Різнобічний хлопець, який захоплюється акторською майстерністю й малюванням та вчиться на юриста. Для комфортного життя не вистачає лиш одного – безбар’єрних міст, де є пандуси і рівні тротуари. 
Історія про те, як виклики не зупиняють, а навпаки – мотивують шукати нові рішення.
– Ти їздив країною з театральним проектом «Краще разом», плануєш бути актором? Які ще в тебе інтереси?
– Щоб стати актором, для нас треба багато чого. Ну, по-перше, доступність усього. Наприклад, треба їхати в Київ, бо там більше можливостей. Але недоступність не дозволить їздити на кастинги. Це дуже все складно. Тому, поки не буде доступності, ніяким актором я не збираюсь ставати. Окрім акторської гри ще є малювання. Я малюю, роблю ілюстрації, тренуюся, так би мовити, набиваю руку. І в мене непогано виходить.
– Шкільне навчання ти опанував удома, вищу освіту теж отримуєш дистанційно. Працювати будеш удома, чи є інші варіанти?
– Здобуваю спеціальність юриста. Я маю надію, що працюватиму не вдома, усе-таки в мене буде офіс, де я прийматиму людей.
– В Україні лише два університети надають дистанційне навчання, обидва вони комерційні, і обидва не в Кривому Розі. Але ж і в нас гідний вибір ВНЗ. Хотів би ходити на пари, жити в гуртожитку? Чи тобі й так усе подобається?
– Звичайно, хотів би. Стосовно університетів, я маю надію, що вони будуть розвивати дистанційну форму освіти. Але все-таки хотілося б, щоб була розвинена і доступність заїзду до університету для спілкування з друзями, одногрупниками. Спитати їх, як справи, або взяти конспект до пари. Тобто, не вистачає звичайних речей. Але маємо, що маємо.
– Перерахуй, будь ласка, мінімальний набір умов, який дозволить тобі бути рівним із усіма в суспільстві.
– Рівним з усіма – це рівні тротуари, доступність транспорту, пандуси, які дозволять піднятися, не переходячи по сходинках, відсутність бордюрів – це найголовніше! Щоб усе було рівно, як німецький автобан! Ви знаєте, я дуже багато спілкуюся з молоддю. Я неприязні не бачу, усі намагаються допомагати, бо це гарна та свідома молодь! Але є й інші... Але в житті мені трапляються люди, які прийдуть на допомогу в будь-якому випадку.
– Боїшся викликів майбутнього життя у побуті, роботі, сім'ї?
– Звичайно, боюся, для того я і намагаюся зараз займатися діяльністю, щоб змінювати щось у нашому місті. І тому я бачу себе прогресивною людиною, можливо, депутатом. Можливо, щось вдасться змінити на краще в нашому місті для всіх людей із інвалідністю.